Відповідно до рішення Кризового комітету при Міненерговугілля (протокол №2 від 03.03.2018 року) вирішено відновити роботу навчальних закладів та їх газопостачання по всій території України з 05 березня 2018 року.

Навчальний процес у Надвірнянському коледжі НТУ відновлено.

У понеділок, 05.03.2018 року, початок навчальних занять з 09:00.

Відповідно до рішення Кризового комітету при Міненерговугілля (протокол №2 від 03.03.2018 року) вирішено відновити роботу навчальних закладів та їх газопостачання по всій території України з 05 березня 2018 року.

Навчальний процес у Надвірнянському коледжі НТУ відновлено.

У понеділок, 05.03.2018 року, початок навчальних занять з 09:00.

На виконання п.4 Протоколу засідання Кризового комітету при Мінерговугілля про проведення заходів щодо подолання наслідків кризової ситуації відповідно до Національного плану дій, затвердженого 01.03.2018, п.1 протоколу №5 засідання обласної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 02 березня 2018 року; відповідно до листа Департаменту освіти, науки та молодіжної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 02.03.2018 №272/01-14/06 "Про припинення навчального процесу",

повідомляємо:

Навчальний процес у Надвірнянському коледжу НТУ у період з 03 по 07 березня 2018 року – призупинено!

Пари розпочнуться 12.03.2018 року з 09:00.

На виконання п.4 Протоколу засідання Кризового комітету при Мінерговугілля про проведення заходів щодо подолання наслідків кризової ситуації відповідно до Національного плану дій, затвердженого 01.03.2018, п.1 протоколу №5 засідання обласної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 02 березня 2018 року; відповідно до листа Департаменту освіти, науки та молодіжної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 02.03.2018 №272/01-14/06 "Про припинення навчального процесу",

повідомляємо:

Навчальний процес у Надвірнянському коледжу НТУ у період з 03 по 07 березня 2018 року – призупинено!

Пари розпочнуться 12.03.2018 року з 09:00.

Минуло чотири роки з часу, коли в Україні відбувся жорстокий розстріл активістів Революції Гідності. Під час зіткнень у центрі столиці загинули 73 мирних жителі та 11 силовиків. Будинок профспілок на Майдані згорів ущент, у Києві в ці дні зупинився рух метро. 20 лютого 2014 року силовики вбили найбільшу кількість учасників Революції Гідності…

21 лютого 2018 року на автомеханічному  відділенні коледжу для студентських груп АТ-22 (керівник Іванчук А.М.) та  Т-31  (керівник Іванчук Р.М.) проведено виховну годину, приурочену до четвертої річниці вшанування Дня пам’яті Героїв Небесної Сотні. На захід запрошено знану в нашому регіоні людину -  лікаря Євдокію Веприк-Попович. Як відомо, з перших днів війни вона не могла залишатися осторонь тих жахливих подій. Звільнилася з роботи – працювала медичною сестрою, оформила пенсію – і на війну. Незважаючи ні на що, жінка свідомо стала добровольцем. Зараз бійці на фронті з повагою звертаються до неї «Степанівна», з любов’ю кажуть «Мама» чи «Мама Пісків».

З надзвичайно цікавої розповіді нашої гості студенти дізналися, що під населеним пунктом Піски пані Євдокії разом із побратимами довелось тримати оборону, рятувати життя, втрачати…. На війну йшла як медсестра, однак уже незабаром опанувала лікарську справу. Не одного солдата ця відчайдушна жінка повернула з того світу.

Євдокія Веприк-Попович постійно знаходиться в найгарячіших точках АТО. Вдома залишилися шестеро дорослих дітей і ще більше маленьких внуків. За цей час, у важких фронтових умовах, зуміла (як мовиться, «з нуля») створити та обладнати не просто звичайні медпункти, а справжні центри психологічної допомоги для бійців, які повертались з передової. А різні бюрократичні перешкоди долала  непохитними впевненістю, завзяттям, ентузіазмом і  патріотизмом.

Під час ротації пані Євдокія поїхала не додому, а в Луганську область, де продовжила  свою медичну справу. Чому? На фронті ця смілива жінка в підпіллі, але про неї знають усі. На передовій роль Євдокії Степанівни Веприк-Попович із Надвірної багатолика: вона стала для бійців матір’ю, лікарем, психологом, побратимом і авторитетом. «Мама» Євдокія може і вміє просто поговорити з солдатами за горнятком чаю, розпитати про життя-буття, щось душевно, як справжня мама, порадити чи розрадити. А цього так не вистачає далеко від рідного дому, рідних людей! Хоча її головна щоденна робота  важка і жорстка – вивозити поранених з гарячих точок, надавати невідкладну допомогу, скеровувати у шпиталі, а найважчих намагатися з усіх сил  врятувати  просто на полі  бою. Було по-різному … У цьому хаосі подій, зустрічей та прощань головним вважала – не втратити людяності, любові до людей, не втратити себе!

Євдокію Веприк-Попович знають волонтери всієї України і постійно допомагають  медичним оснащенням. А вона все раціонально використовує: обладнала стоматологічний і рентген-кабінети, в яких працюють  фахівці-добровольці, згуртувала довколо себе кваліфіковану команду. І діють ці кабінети  практично на першій лінії фронту та обслуговують всіх, хто цього потребує. Хоча найкраще «Степанівну» знають бійці 93-ої та, у яких вона врятувала сотні життів.

Скільки всього «Степанівна» пережила разом із бійцями 93-ої та 128-ої механізованої бригад! Жодного разу в жінки навіть не закралось думки, що вже час повернутися додому. Чому? Бо вона була останньою надією для вояків, адже на лінії вогню пані Євдокія була єдиним медиком на цілий батальйон!

Отримуючи орден «За спасіння життя», Євдокія Веприк-Попович  особливо підкреслила, що найвища нагорода для лікаря - коли встигаєш врятувати когось з бійців. А вона пам’ятає усіх: і врятованих і, на жаль, загиблих… Бо, як відомо, війна - жорстока штука… І кожен втрачений  солдат – незаживаючий  рубець на серці лікаря…

Висловлюємо слова глибокої вдячності пані Євдокії Веприк-Попович. Нехай Господь ніколи не відпускає Вашої руки. Молитовного захисту всім нашим героям!

Слава Україні! Слава нашим захисникам!

Минуло чотири роки з часу, коли в Україні відбувся жорстокий розстріл активістів Революції Гідності. Під час зіткнень у центрі столиці загинули 73 мирних жителі та 11 силовиків. Будинок профспілок на Майдані згорів ущент, у Києві в ці дні зупинився рух метро. 20 лютого 2014 року силовики вбили найбільшу кількість учасників Революції Гідності…

21 лютого 2018 року на автомеханічному  відділенні коледжу для студентських груп АТ-22 (керівник Іванчук А.М.) та  Т-31  (керівник Іванчук Р.М.) проведено виховну годину, приурочену до четвертої річниці вшанування Дня пам’яті Героїв Небесної Сотні. На захід запрошено знану в нашому регіоні людину -  лікаря Євдокію Веприк-Попович. Як відомо, з перших днів війни вона не могла залишатися осторонь тих жахливих подій. Звільнилася з роботи – працювала медичною сестрою, оформила пенсію – і на війну. Незважаючи ні на що, жінка свідомо стала добровольцем. Зараз бійці на фронті з повагою звертаються до неї «Степанівна», з любов’ю кажуть «Мама» чи «Мама Пісків».

З надзвичайно цікавої розповіді нашої гості студенти дізналися, що під населеним пунктом Піски пані Євдокії разом із побратимами довелось тримати оборону, рятувати життя, втрачати…. На війну йшла як медсестра, однак уже незабаром опанувала лікарську справу. Не одного солдата ця відчайдушна жінка повернула з того світу.

Євдокія Веприк-Попович постійно знаходиться в найгарячіших точках АТО. Вдома залишилися шестеро дорослих дітей і ще більше маленьких внуків. За цей час, у важких фронтових умовах, зуміла (як мовиться, «з нуля») створити та обладнати не просто звичайні медпункти, а справжні центри психологічної допомоги для бійців, які повертались з передової. А різні бюрократичні перешкоди долала  непохитними впевненістю, завзяттям, ентузіазмом і  патріотизмом.

Під час ротації пані Євдокія поїхала не додому, а в Луганську область, де продовжила  свою медичну справу. Чому? На фронті ця смілива жінка в підпіллі, але про неї знають усі. На передовій роль Євдокії Степанівни Веприк-Попович із Надвірної багатолика: вона стала для бійців матір’ю, лікарем, психологом, побратимом і авторитетом. «Мама» Євдокія може і вміє просто поговорити з солдатами за горнятком чаю, розпитати про життя-буття, щось душевно, як справжня мама, порадити чи розрадити. А цього так не вистачає далеко від рідного дому, рідних людей! Хоча її головна щоденна робота  важка і жорстка – вивозити поранених з гарячих точок, надавати невідкладну допомогу, скеровувати у шпиталі, а найважчих намагатися з усіх сил  врятувати  просто на полі  бою. Було по-різному … У цьому хаосі подій, зустрічей та прощань головним вважала – не втратити людяності, любові до людей, не втратити себе!

Євдокію Веприк-Попович знають волонтери всієї України і постійно допомагають  медичним оснащенням. А вона все раціонально використовує: обладнала стоматологічний і рентген-кабінети, в яких працюють  фахівці-добровольці, згуртувала довколо себе кваліфіковану команду. І діють ці кабінети  практично на першій лінії фронту та обслуговують всіх, хто цього потребує. Хоча найкраще «Степанівну» знають бійці 93-ої та, у яких вона врятувала сотні життів.

Скільки всього «Степанівна» пережила разом із бійцями 93-ої та 128-ої механізованої бригад! Жодного разу в жінки навіть не закралось думки, що вже час повернутися додому. Чому? Бо вона була останньою надією для вояків, адже на лінії вогню пані Євдокія була єдиним медиком на цілий батальйон!

Отримуючи орден «За спасіння життя», Євдокія Веприк-Попович  особливо підкреслила, що найвища нагорода для лікаря - коли встигаєш врятувати когось з бійців. А вона пам’ятає усіх: і врятованих і, на жаль, загиблих… Бо, як відомо, війна - жорстока штука… І кожен втрачений  солдат – незаживаючий  рубець на серці лікаря…

Висловлюємо слова глибокої вдячності пані Євдокії Веприк-Попович. Нехай Господь ніколи не відпускає Вашої руки. Молитовного захисту всім нашим героям!

Слава Україні! Слава нашим захисникам!

Герої такі не вмирають,

Вони будуть вічно живі.

Героїв завжди пам’ятають

На небі й на рідній землі!

Ми низько схиляємо голови перед пам’яттю людей різного віку, яких було вбито у мирний час ХХІ століття. Головним у світі є любов, і люди, які віддали власне життя, засвідчили свою любов до Бога й до своєї країни, свого народу.

Бібліотека коледжу  та гуртожитки № 1 та № 2 не змогли залишитись осторонь Дня вшанування Героїв Небесної Сотні. 20 лютого в приміщенні читального залу відбулася година пам’яті  «Їх прийняло небо, лишився списки»

Ведучими дійства були бібліотекар Семенюк Тетяна Петрівна та вихователь гуртожитку № 2 Грицюк Христина Ігорівна. В підготовці сценарію взяли участь також і вихователі Борко Л.В. та Голинська Р.С. Поезію читали студенти: Повпа Ольга  (гр. П-21), Богдан Оксана (Ф-21), Ківнюк Мар’яна (П-31), Блонський Віталій (ІТ-11), Солдат Тарас та Боюк Вадим (гр. АТ-21).

Крім долучення до поетичного слова, студенти мали можливість переглянути відеоролики: «А сотню вже зустріли небеса», «Ніколи не плач», «На варті неба», «Революція 2013-2014», «Майдан, що рве серце», «Пам’яті загиблих присвячується», «Плине кача по тисині», «Білі тополі», «Не спи, моя рідна земля»

Хвилиною мовчання була вшанована пам'ять загиблих українських героїв.

Герої такі не вмирають,

Вони будуть вічно живі.

Героїв завжди пам’ятають

На небі й на рідній землі!

Ми низько схиляємо голови перед пам’яттю людей різного віку, яких було вбито у мирний час ХХІ століття. Головним у світі є любов, і люди, які віддали власне життя, засвідчили свою любов до Бога й до своєї країни, свого народу.

Бібліотека коледжу  та гуртожитки № 1 та № 2 не змогли залишитись осторонь Дня вшанування Героїв Небесної Сотні. 20 лютого в приміщенні читального залу відбулася година пам’яті  «Їх прийняло небо, лишився списки»

Ведучими дійства були бібліотекар Семенюк Тетяна Петрівна та вихователь гуртожитку № 2 Грицюк Христина Ігорівна. В підготовці сценарію взяли участь також і вихователі Борко Л.В. та Голинська Р.С. Поезію читали студенти: Повпа Ольга  (гр. П-21), Богдан Оксана (Ф-21), Ківнюк Мар’яна (П-31), Блонський Віталій (ІТ-11), Солдат Тарас та Боюк Вадим (гр. АТ-21).

Крім долучення до поетичного слова, студенти мали можливість переглянути відеоролики: «А сотню вже зустріли небеса», «Ніколи не плач», «На варті неба», «Революція 2013-2014», «Майдан, що рве серце», «Пам’яті загиблих присвячується», «Плине кача по тисині», «Білі тополі», «Не спи, моя рідна земля»

Хвилиною мовчання була вшанована пам'ять загиблих українських героїв.