Не звільняється пам’ять. Відлунює знову роками.

Я зітхну… запалю обгорілу свічу.

Помічаю: не замки-твердині, не храми -

Скам’янілий чорнозем – потріскані стіни плачу.

Піднялись, озиваються в десятиліттях

З далини, аж немов з кам’яної гори

Надійшли. Придивляюсь: «Вкраїна, двадцяте століття»

І не рік, а криваве клеймо: «тридцять три».

Голод 1932—1933 рр. став для українців тим, чим були голокост для євреїв і різанина 1915 року для вірменів. Як трагедія, масштаби якої неможливо осягнути, голод травмував націю, залишивши на її тілі глибокі соціальні, психологічні та демог­рафічні шрами, які вона носить до сьогодні.

Голод лютував. Доведені до відчаю, люди їли жаб, трупи коней, щурів, ворон, горобців, котів, собак, траву, кору дерев. Траплялися випадки канібалізму: убивали та їли одне одного, викопували мертвих і їли їх. Зареєстровано 10 тис. судів над людоїдами. Корови, свині, кози ще раніше були забрані й виве­зені. Щодня на цвинтар десятками відвозили мерт­вих. На деяких возах були ще живі, вони воруши­лись і стогнали дорогою до могили. Люди від голоду божеволіли.

Важко повертає собі народ України духовне здоров’я. Жадане й  драматичне його очищення, радісне і гірке його воскресіння. Надто багато позаду могил. Надто великі втрати. І тільки правда здатна  розкріпачити волю людей, пригніченої насильницькою колективізацією та голодомором. Тільки виповівши минулі страждання, викричавши давній біль віднайде себе наш народ, достойний прекрасної долі.

Прах семи з половиною мільйонів стукає в наші серця. Їх ніхто не судив — отже, ніхто не реабілітує. Ніхто, крім нас із вами, їхніх співвітчизників, нащадків і довічних боржників. Мертві не скажуть. Нічого не додадуть до того, що вони ска­зали й заподіяли на цьому світі. Сказати повинні живі — ми з вами. Мусимо сказати своїми сло­вами за себе і за тих, хто не ви­жив.

Потрібна не символічна, а справжня, гласна, прилюдна, по­іменна реабілітація мільйонів ук­раїнських селян, замучених голо­дом і репресованих . Ми повинні знати їхні імена. Домагатися, щоб жили вони у пам'яті і в пам'ятниках.

З нагоди 85-х роковин Голодомору в Центрі дозвілля студентів Надвірнянського коледжу НТУ було проведено годину пам’яті «Над білим янголом скорботи – незгасний духу смолоскип». Ведучими були Лешко А. та Туряк Ю. студенти групи П-42. Поезію читали студенти: Повпа О.(гр. П-31), Римарук Р. (гр. ТБ-21), Солдат Т. (гр. АТ-31), Абдурахманзаде С. (гр. П-11), Угорчук І., Максимюк О.(гр. ІТ-11), Зозук І. та Кріцак Л. (гр. ІС-31). Крім долучення до поетичного слова, студенти мали можливість переглянути відео: «Голод 1933», О. Білозір «Свіча», «Статистика Голодомору».  Хвилиною мовчання були вшановані невинно убієнні великомученики нашої історії. Підготувала захід спільно з працівниками Центру дозвілля студентів бібліотекар Семенюк Т.П. Підвела підсумок заходу заступник директора з виховної роботи Савчинець Г.Д.

Важко повертає собі народ України духовне здоров’я. Жадане й  драматичне його очищення, радісне і гірке його воскресіння. Надто багато позаду могил. Надто великі втрати. І тільки правда здатна  розкріпачити волю людей, пригніченої насильницькою колективізацією та голодомором. Тільки виповівши минулі страждання, викричавши давній біль віднайде себе наш народ, достойний прекрасної долі.