У вас виникає питання: Як можна вчити історію України по фільмах?
«Кіно. Що ми уявляємо почувши це коротке слово? Щось веселе та захоплююче, чи фантастичне. Насправді кіно може передати історію людства чи окремої нації».
10 квітня 2023 року, в кабінеті-музеї коледжу, студентами першого курсу презентовано результати навчального проєкту на тему «Українська історія в кінофільмах». Метою проєкту, який тривав два місяці, було залучення студентів до дослідницької діяльності, яке допомогло б їм поглибити знання з історії України. Для цього студенти під час дистанційного навчання переглянули три історичні художні фільми «Поводир», «Червоний», «Ціна правди» та написали багато хороших есе.
Сучасна історія формується саме на подіях минулого. Голодомор, жорстка цензура, змови та масові репресії – «Ціна правди чи ціна людського життя?», саме ця тема була висвітлена у виступі Юліани-Паоли Гриб, студентки групи І-11.
Глибоко вразила присутніх розповідь Марії-Богдани Козак, студентки групи І-12, про Голодомор 1932-1933 рр. з життя її родини, яку вона записала зі спогадів своєї бабусі, яка в ті трагічні роки проживала зі своїми батьками в Харківській області. Так, це біль, але він є часткою нашої історії і, не відчуваючи емоційного зв’язку з попередніми поколіннями, не розділяючи болю трагедій попередніх поколінь – нацією не станеш.
Фільм «Поводир» - це частина відображення історії, історії терпінь і випробувань нації, а кобзарі – це душа народу. Викладачів та студентів глибоко зворушив виступ Марії Котюк, студентки групи І-11, яка розповіла про одну з найдраматичніших сторінок української історії - масового розстрілу кобзарів після з’їзду в Харкові наприкінці 1934- початку 1935 років.
Емоційно сильним був виступ Яни Грабовецької, студентки гр. І-11, яка підкреслила, що фільм «Червоний» змушує нас задуматися про важливість свободи та гідності кожної людини, про те як важко і важливо зберігати своє «Я» в умовах репресивного режиму. Як часто ми чуємо таку фразу: «ГУтаб – це квиток в один кінець». Українці переносили зневагу, утиски, образи, катування, жахливі умови перебування в концтаборах, що забирало здоров’я та не могло забрати віру, надію чи любов. І врешті – решт, зберегти ту незламність та волелюбність, яку не втратили наші предки під тиском репресій, залякувань та переслідувань.
Цікавим був виступ Кароліни Герилюк, студентки гр. І-12, яка розповіла історію про те, як тоталітаризм торкнувся її родини. В 1951 році радянська репресивна система засудила тітку дідуся до 5 років ув’язнення за співпрацю з ОУН-УПА та відправила відбувати термін в Іркутську область росії, де на неї чекали важкі випробування.
Хвилиною мовчання всі присутні вшанували світлу пам’ять, громадянську відвагу і самовідданість українців, які віддали своє життя за незалежність України.
«Цей фільм ще триває… Він не припинявся. Змінювались хіба що методи знищення українців, їхньої чисельності, культури, свідомості. Цинізм, брехливість та маніпуляції були і є визначальними рисами тоді ще радянського союзу, а тепер російської федерації. Наше завдання сьогодні – знати та пам’ятати якою ціною дається українцям свобода і незалежність». Слава Україні! Героям слава!
Лариса ПАНЬКІВ, викладач історії