ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ
2 травня 2018 року Надвірнянський коледж НТУ вшановував пам'ять випускника автомеханічного відділення 2011 року Ільчука Павла. Виконуючи свій патріотичний обов’язок, Павло загинув 20.07.2014р. поблизу Луганського аеропорту. Указом Президента України нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Батьки полеглого героя, сім'ї , які втратили рідних у цій гібридній війні, студенти, викладачі, адміністрація коледжу, працівники коледжу, очільники районної та міської влади зібрались на коледжівськім подвір’ї на відкриття меморіальної дошки Ільчуку Павлу, який загинув, захищаючи державний суверенітет України. Всього два тижні не дожив до свого 23 літа…
Право відкрити пам’ятну дошку, знявши з неї полотно, надається батькам полеглого – Марії Степанівні та Миколі Васильовичу. Звучить хвилююча пісня «Пливе кача» – музичний символ Революції Гідності.
О. Богдан Михайлина відправив панахиду та освятив меморіальну дошку з портретом Павла. У своїй проповіді духовний наставник зауважив, що людина помирає тоді, коли помирає молитва за неї. Отець щиро подякував батькам за те, що виховали сина-патріота, виплекали з молоком матері і з молитвою почуття національної свідомості українця. Павло відійшов у вічність, відстоюючи територіальну цілісність України, поліг заради миру у державі.
До слова запрошений директор коледжу, заслужений автотранспортник України, голова ради директорів ВНЗ І-ІІ р.а. області Нагорний Р.В. Із хвилюванням і душевним теплом керівник поділився спогадами, пов’язавши їх із сьогоденням… За 56 років існування навчального закладу були різні хвилини і почуття: прощання і зустрічі з випускниками, формування студентської колони під час Революції Гідності… Сьогодні переживаємо хвилину, якої ще не було: коледж вшановує свого випускника під чистим карпатським небом… Його пам’ятає таким, як на цій фотографії. Яку велику ціну доводиться платити батькам. Скільки вкладено праці, пролито крові, щоб відстояти мир! У нашім Богом данім краю все квітує. А пам'ять повертає нас до задимленого донецького неба. Сьогодні непросто нам стояти на цім подвір’ї, бачити незагоєну рану мами, біль батька, які втратили чудову дитину. Низький уклін їм (подарував матері квіти). Вдячність всім воїнам, волонтерам, всім, хто нам відстоює мир. Слава Україні!
До слова запросили матір Павла Ільчука – Марію Степанівну… Немає горя більшого на світі за втрату дітей. Час, кажуть, лікує. Минуло 4 роки – а рана не гоїться. Пригадала мати, як вчився син у Ворохтянській школі, облаштовував спортивний майданчик, виготовляв тренажер. Закінчив Надвірнянський коледж, який Павлові дуже подобався. І вирішив реалізувати свою давню мрію – стати військовим. Та хоч отримав відмову у зв’язку зі станом здоров’я, зумів вдосконалити і загартувати себе фізично, позбутися хвороби – варикозного розширення вен, інтенсивно лікуючись народними методами. Контракт підписано на три роки. Служив Павло у 8 полку спеціального призначення у Хмельницьку. Витримував важкі фізичні навантаження. Коли російські агресори анексували Крим, Павло написав рапорт. На три тижні з ним перервався зв'язок – з’ясувалось, перебував у Чергнігівській області біля кордону… Чим ближче розповідь до рокової дати загибелі сина, тим важче матері говорити… А далі вже й несила згадувати…
Пісня про благословенну материнську любов прозвучала у виконанні Цюпило Аліни.
Слово взяв Володимир Федорович Веркалець – керівник держслужби у справах ветеранів та учасників АТО в Івано-Франківській області…
…Війна. Коротке і страшне слово. Скільки горя і біди принесла. Тисячі українців, 129 прикарпатців забрала, серед яких і Павло Ільчук. Батьки прибули з родинами загиблих. Вони морально підтримують одні одних. Їздять разом на зустрічі, бо найбільше розуміють і відчувають біль утрати. Ми усвідомлюємо: загиблих не повернути. Лиш би не дарма принесені жертви. Дошка меморіальна відкрита для вас, молоде покоління. Не забувайте цих хлопців, вчіться, щоб ви могли взяти в свої руки долю України. Ходив Павло цими коридорами і не думав, що прийдеться захищати. Подивіться в очі Павлу і запитайте себе: «А що я зробив для України?» Вічна пам'ять.. Слава полеглим. Слава Україні!
Студент Ростислав Римарук виразно прочитав напам’ять вірш про Павла і його військовий обов’язок і про те, що нас тепер неможливо вбити. Ансамбль скрипалів підсилив і увиразнив враження.
До слова запрошені очільники районної влади О. Кеніз та І. Гурмак. Вони піднесли кошик із квітами до меморіальної дошки під жалобні звуки «Плине кача», застигли в німому чеканні. Олександр Кеніз слушно зауважив, що гасло «Слава Україні! – Героям слава!» – набрало нового змісту. Як Павло, як ті 120 з Прикарпаття, чи не даремно загинули? Ні. Слава Україні, слава героям.
Іван Гурмак, як очільник райради та випускник коледжу, звернувся до гостей та всіх присутніх. Хотілося б, щоб кожен роздумав, як Павло, навчаючись у коледжі, не думав-не гадав, що пройде кілька років – і доведеться стати на захист мирного неба держави. Не знав, який Божий план. Не сподівався, що героїчною смертю увійде у життя з неймовірно-великою честю і пошаною, примножить славу всього українського народу. Війна – це важка спільна праця. Це і велика інформаційна пропаганда. І вистояти можна завдяки єдності й мужності. Вічна пам'ять Павлу Ільчуку і полеглим героям. Слава Україні!
До слова запрошений міський голова Зіновій Андрійович.
…Все подвір’я коледжу зібралося на годину пам’яті людини, яка віддала життя в боротьбі за справедливість. Щоб ми ходили, вчились, любили, народжувались… Велика вдячність батькам за виховання сина. Він загинув, щоб сьогоднішнє молоде покоління захистити. Нагороджений за відвагу орденом ІІІ ступеня у війні проти російського агресора-окупанта. На прикладі подвигу Павла будуть виховуватись молоді покоління українців. Житиме пам'ять про Павла Ільчука, про сотні поколінь, що віддавали свої життя на олтар України, щоб у злагоді, єднанні прийти до миру. Великий всеукраїнський і волонтерський рух. Схилімо голову перед пам’яттю героїв. Вічна слава тим, хто поліг за мир. Слава Україні!
Слово має побратим Павла з Хмельницького полку Олександр Ящук. Відзначив, що саме 2 травня вони прибули в зону бойових дій. Фраза про волонтерський рух часто звучить, але, на жаль, не про владу, яка б хотіла припинити війну. Про Павла згадував як про чуйну доброзичливу людину. Завжди усміхнений, навіть на образи відповідав посмішкою. Жодного негативу чи агресії з його боку не було. Найважче, звичайно, маму слухати. Її біль душі – невиліковна хвороба. І найважче привозити додому загиблих. Пишайтесь людьми, які відстоюють територіальну цілісність України.
Г.Д. Савчинець, заступник директора коледжу з виховної роботи, ще раз звернулась до батьків: «Низький уклін Вам, що Ви героя виховали. Завдяки таким героям ми побудуємо мирну державу».
І знову ансамбль скрипалів виспівав задуму гір, і біль утрати, і віру у майбутнє. Поезія Анни Лешко присвячена Павлові, який так рано пішов із життя за мир, незалежність, цілісність України.
Із вірою в майбутнє України завершується Година пам’яті. Звучить Гімн України.
